РОНЯ, ДОЧКА РОЗБІЙНИКА

Астрід Ліндгрен "Роня, дочка розбійника" - аудіоказка українською мовою онлайн.

Роня, дочка розбійника

Астрід Ліндґрен

(пер. Ольга Сенюк)

Повість

Тієї ночі, коли Роня народилася, в горах шаленіла буря і надворі так блискало й гриміло, що вся живина в Матісовому лісі, яка не була на прив’язі, від страху поховалася в свої нори й гнізда. Тільки лихим літавицям злива та грім подобалися дужче за всяку іншу погоду, вони безперестанку літали над Матісовою горою, де стояла розбійницька фортеця, і аж вили з радощів, так їм було гарно…

Слухати аудіокнигу “РОНЯ, ДОЧКА РОЗБІЙНИКА” українською мовою:

Частина ПЕРША:

Роня забарилася в лісі довше, ніж їй дозволено. Треба поспішати додому, а то батько збожеволіє, це вона знала.
Зірки віддзеркалювалися в озерці, а решта все тонуло в найчорнішій темряві. Та до темряви Роня звикла. Вона дівчину не лякала. Хіба ж не було темно в Матісовій фортеці в зимові ночі, коли вичахав вогонь? Темніше, ніж у всіх лісах. Ні, темряви Роня не боялася.
Вона вже хотіла йти, як раптом згадала про свою шкіряну торбину. Торбина й далі лежала на камені, де Роня підобідувала, і вона навпомацки полізла по неї. Вона подумала, що, опинившись на високому камені, буде ближче до зірок, і простягла руки, щоб зірвати кілька з них і понести з собою в торбині додому. Але з того нічого не вийшло, тож вона взяла торбину і вже рушила вниз, коли раптом побачила таке, що злякалася. Скрізь поміж деревами світилися очі. Ті очі кільцем оточили камінь і стежили за нею, а вона аж тепер помітила їх. Досі Роня ніколи не бачила очей, що світилися в темряві, і вони їй не сподобалися.

Частина ДРУГА:

Тієї миті з густого туману долинула приємна сумна мелодія. Там хтось співав, і той спів був дуже дивний, Роня зроду такого не чула. Ох, який гарний, як він наповнював чарами її ліс! Роня зненацька заспокоїлась, страху її мов не було. Вона зупинилася, всім тілом убираючи в себе ті незвичайні звуки. Яка ж чудова мелодія! Як вона вабить, як знаджує! Роня відчувала, що ті, хто співав, хотіли, щоб вона залишила стежку й пішла на голос їхньої чарівної пісні..
Спів погучнішав. Серце в Роні защеміло, і вона враз забула “Пісню лісовиків”, що чекала на неї вдома. Забула все, хотіла тепер тільки піти до тих, хто вабив її з туману.
— Я йду, йду! — гукнула вона і ступила кілька кроків убік.
Але тієї миті шкіряна линва так смикнулася, що Роня з несподіванки впала.
— Куди ти йдеш! — закричав Бірк. — Хіба ти не знаєш, що пропадеш навіки, якщо даси підземлянам знадити себе?

Частина ТРЕТЯ:

Бірк і Роня спіймали двох лошаків, двох молодих диких жеребчиків. Поки вони силкувались прив’язати своїх полонених, кожного до іншого дерева, ті хвицалися, відсахувались назад, шарпалися, кусались і щосили виривалися.
Нарешті дітям пощастило припнути коників, і вони швидко відбігли на таку відстань, щоб їх не досягли копита, які так і мигтіли в повітрі. Вони стояли, відсапуючись, і дивилися, як жеребчики хвицалися й шарпались, аж піна з них летіла.

“МАЛИЙ І КАРЛСОН, ЩО ЖИВЕ НА ДАХУ” (Астрід Ліндгрен)

Карлсон живе у маленькій хатинці (мансарді) на даху багатоквартирного будинку в Стокгольмі, в тому ж районі, де жила сама Астрід Ліндгрен. Його найкращий друг — семирічний (на момент знайомства з Карлсоном) хлопчик Сванте, наймолодша дитина в сім’ї Свантесон, на прізвисько Малий. Карлсон вміє літати. На спині у нього пропелер, який вмикається чи вимикається з допомогою ґудзика на животі.

“ПЕППІ ДОВГАПАНЧОХА” (Астрід Ліндгрен)

Дивовижний світ мрій і пригод маленької дівчинки Пеппі і її друзів у популярній повісті видатної шведської письменниці, двічі удостоєної Міжнародної премії ім. Г.К.Андерсена, пройнятої світлим гуманізмом і вірою в прекрасне.

Прокоментуй першим

залишити коментар

ваш email не буде відображено.


*