МІО, мій МІО (Астрід Ліндгрен)

Аудіоказка українською мовою “Міо, мій Міо” (Астрід Ліндгрен, 1954 р.)

Читає – Віка Віківна https://www.instagram.com/svit.kazok/

Може, хтось пам’ятає, що передавали по радіо торік п’ятнадцятого жовтня? Може, хтось пам’ятає, що йшлося про зниклого хлопчика? Ось що тоді передавали:

«Стокгольмська поліція розшукує дев’ятирічного Бу Вільгельма Ульсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому на Упландській вулиці, трина­дцять. У Бу Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка. Звістки про зниклого просимо надсилати черговим поліційних діль­ниць».

Отак передавали в радіо. Але про Бу Вільгельма Ульсона не надійшло жодної звістки. Хлопчик зник, і ніхто не знав, куди він дівся. Ніхто не знав про нього більше за мене. Бо це я – Бу Вільгельм Ульсон.

1. Міо, мій Міо (аудіоказка) – частина перша:

Підписуйтесь на канал “СВІТ КАЗОК”: http://www.youtube.com/c/SvitKazok

2. Міо, мій Міо (аудіоказка) – частина друга:

Землі Заморської і Землі Загірної я ще не бачив. Та одного дня, коли я йшов зі своїм татом-королем до трояндового садка, то запитав його, чи можна мені переїхати через міст Вранішньої Зорі. Тато-король зупи­нився, взяв моє обличчя в долоні й поважно, ласкаво глянув мені у вічі.

– Міо, мій Міо,- сказав він.- У моєму королівствіти можеш їздити, куди хочеш. Можеш гратися на Острові Зелених Лук або поїхати до Землі Заморської чи Землі Загірної, коли захочеш. Можеш податися на схід або на захід, на північ або на південь, куди лише здужає тебе довезти Міраміс. Але знай, є ще країна, що зветься Земля Чужинецька.

– А хто там живе? – спитав я.

– Лицар Като,- відповів мій тато-король, і по його обличчю ніби майнула темна тінь.- Жорстокий лицар Като.

3. Частин третя:

Може, я ніколи більше не побачу яблуневого цвіту, зелених шумливих дерев і м’якої трави. Бо я їхав до країни, де не було жодної квіточки, де не могли рости і ні дерева, ні трава.

Ми їхали крізь ніч. їхали дуже довго. Скоро осяяний місячним світлом ліс залишився позад нас, і ми пірнули в темряву. Місячне світло погасло, земля стала кам’яниста й тверда, навкруги здіймалися голі скелясті кручі. Вони підступали дедалі ближче, і зрештою ми опинилися на вузенькій темній стежці між двома високими чорними горами.

4. Частина четврта:

Над озером висіли чорні хмари, а повітря бриніло від крику зачарованих птахів. На воді шаленіли чорні хвилі, піняві хвилі, що зараз затоплять наш утлий човник, [84] а може, розіб’ють об кам’яне підніжжя замку лицаря Като.

Зброяр стояв біля отвору й спостерігав, як я відв’язував маленького човна. Човен був припнутий у невеличкій затоці, що вгризлася в саму гору і була схована між її високими скелями.

– Багато що знає лицар Като,- сказав Зброяр,- але про те, що Мертве Озеро вгризлося в мою гору, не знає. Про мою таємну затоку ніхто не знає, і ніхто не знає, що біля таємного містка під вікном, яке я пробив зі своєї печери, припнутий човен.

TELEGRAM: https://t.me/svitkazok

П і д т р и м а т и проєкт “СВІТ КАЗОК”: https://www.svitkazok.in.ua/donate/

Instagram: https://www.instagram.com/svit.kazok/

Веб сайт: https://www.svitkazok.in.ua

Facebook: https://www.facebook.com/svit.kazok/

Інші твори Астрід Ліндгрен:

РОНЯ, ДОЧКА РОЗБІЙНИКА

МАЛИЙ і КАРЛСОН, що живе на даху

КАРЛСОН прилітає знов

Прокоментуй першим

залишити коментар

ваш email не буде відображено.


*