Почнемо з того, що Марлі помер. І годі було в цьому сумніватися.
Свідоцтво про його поховання підписали священик, паламар, власник похоронного бюро і старший гробар. Його підписав Скрудж. А будь-який документ мав на біржі вагу, якщо Скрудж доклав до нього руку.
У повісті все полягає на парадоксі: не привид лякає нових власників замку, а навпаки, сімейство сучасних американців наводить жах на родинного привида і доводить його до нервового розладу.
Благородна тварина — дика коза.
Благородна i своію постаттю, коли, струнка й нiжна, стоїть вона серед кущiв лiщини або на зеленiй квiтучо-пахучiй галявинi лiсу нашого чарiвного.
Мавка Вербинка, що на день ховалася у великому дуплі старої верби над болотом, прокинулась й нашорошила вуха. Серце їй болісно стислося. Багато вже разів на своєму віку чула вона те собаче гавкання, ріжки, страшні постріли…
“Хуха-Моховинка”, Василь Королів-Старий Вона була останньою. Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона […]
Він був просто первісним чоловіком, і жив печерно в первісній Печері, і майже не носив одягу, і не вмів ні читати, ні писати, та ще й не хотів цього вміти…
Але діти навіть не могли собі уявити, що вигадані ними створіння на зразок русалок, водяників, лісовиків і дивного Бухтика оживуть не тільки в їх фантазіях, але і в реальному світі.
Жила собі калюжа. Усі довкола любили її та називали лагідно – Калюжкою. Була вона дуже охайною і завжди стежила за собою. Нікому не відмовляла – хоч собаці забіглому напитись, хоч горобцям викупатися – завжди, прошу.
Ніхто вже не пам’ятає, відколи стоїть посеред степу отой Курінь —хатка не хатка, бо ні стін, ні вікон, ані димаря; одначе й стіжок нестіжок, бо двері є.
З того часу як Незнайко побував у Сонячному місті, минуло два з половиною роки. Для нас із вами це не так уже й багато, але для маленьких коротульок два з половиною роки — строк дуже великий.
Чотирнадцяте лютого не передбачало нічого романтичного. Принаймні мені… Помінявшись вихідними, я зголосилася підмінити Неллі в магазині (працюю я в ювелірній крамниці ‘Soulmate’* на 3-й Авеню), – у неї сьогодні романтична вечеря з хлопцем. А я «все одно це свято терпіти не можу».
Він з’явився на світ у дрімучій гущавині, в одному з тих невеличких лісових сховків, які нелегко помітити сторонньому оку, хоч вони начебто й відкриті з усіх боків.
Темна-претемна ніч. Місто, як завжди, заплющило очі, вимкнувши світло у будинках. Тиша! І в ніякому разі не смій заважати цій тиші. Навіть, якщо тобі не спиться!
Кожного вечора рівно о дев’ятій синьйор Б’янкі, хоч би де він був, викликав по телефону Варезе й розповідав доньці казочки. Ці казочки були коротенькі.
Але Покахонтас вказала йому на качан кукрудзи:”Ось це має той самий колір,-засміялася вона. – Але воно набагато коштовніше, оскільки може прогодувати тебе!”