ХУХА – МОХОВИНКА

У літературній казці Василя Короліва-Старого «Хуха-Моховинка» розповідається про пригоди міфічної маленької істоти. Це – зворушлива історія про пухнастих тваринок, які живуть у лісі і не несуть жодної шкоди людям. Чуйне ставлення до природи, милосердя і добро – саме цьому вчить чарівна казка.

“Хуха-Моховинка”, Василь Королів-Старий

Вона була останньою.

Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, “мізинчиком”. Її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А граючись з іншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи.

Коротко кажучи, це була дуже гарна Хушка, може, ліпша, як всі інші Хухи в тому лісі.

Звали її Моховинка.

Художник – Костянтин Лавро

Була вона й сама така пухка, як мох. Мала довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіолетову квіточку — “братки”. Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки.

Художник – Костянтин Лавро

Слухати аудіоказку “ХУХА-МОХОВИНКА” :

Підписуйтесь на канал СВІТ КАЗОК в YouTube

✓ ЧИТАЄ: Вікторія Ткачук

ЕMAIL: vikivnavika@gmail.com

FACEBOOK INSTAGRAM

Художник Анатолій Василенко

Збудив її якийсь страшний звук. Почула вона, неначе хтось міцно гупнув біля неї, аж у вухах задзвонило. Сама ж вона так підплигувала на своєму ліжку, аж її ніжки вгрузли в мох, а манісінька подушечка з м’якенької кульбаби покотилася на долівку. Тої ж хвилини щось гупнуло знову, ще дужче, Хуха прожогом відчинила віконце й побачила чоловіка.

То був дід у великих повстяниках, що майже цілком застували їй дивитися. Він вихнувся, щось блиснуло в повітрі й те блискуче вдарило по сосні. Знову аж луна пішла від того дзвінкого удару, а її сосна жалібно застогнала.

Перелякана Моховинка притьмом плигнула до дверей й між дідовими ногами проскочила надвір. Навколо стояло вже чимало інших Хух й сумно дивилися, як дід рубав сосну. Їм було боляче слухати, як плаче та красна, троїста сосна. Але ж що вони такі манесенькі, що могли зробити? Як могли їй допомогти?

Тільки ж один старий, мудрий і досвідчений Хо-Суковик надумався.

— По тому, як той дід поспішає та оглядається, — промовив Суковик, — я бачу, що він робить це не по правді! А біжіть, лишень, діти, до лісника, пищіть, шкрябайте йому у віконце, аж поки він не прокинеться. Забіжіть котрийсь по дорозі до Лісовика, скажіть і йому: він щось вигадає…

Хухи мерщій покотили до лісникової хатинки. Там вони пищали, хрокали, стукали у вікна, аж поки не прокинувся лісник.

✓ СВІТ КАЗОК (АУДІОКАЗКИ УКРАЇНСЬКОЮ):

Сайт: https://www.svitkazok.in.ua/​​​​​​​

Сторінка в Instagram: https://www.instagram.com/svit.kazok/

Сторінка у Facebook: https://www.facebook.com/svit.kazok/

Канал в Telegram: https://t.me/svitkazok​​​​​​


“Бухтик з тихого затону”, Автор: Володимир Рутківський (АУДІОКАЗКА)

“В підводній печері, вхід до якої приховували густі водорості, щось заворушилося і голосно позіхнуло:

— О-хо-хо! — І ще раз: — О-хо-хо!

То позіхав господар лісового затону водяник Барбула.

Він ще не встиг і очей розплющити, але вже відчував неспокій. Чогось ніби не вистачало старому, щось начебто муляло йому, а що саме — одразу збагнути він не міг.

Може, хтось цієї ночі пробрався в його помешкання і поцупив коштовності?

Барбула звівся на ліжку і стривожено оглянув печеру. Ні, всі коштовності його, схоже, були при ньому.

Старе відро без дужки — он воно, в кутку біля дверей.

Чобіт, що з кожним днем все більше вимагав каші, також лежав на своєму місці.”

залишити коментар

ваш email не буде відображено.


*