Почнемо з того, що Марлі помер. І годі було в цьому сумніватися.
Свідоцтво про його поховання підписали священик, паламар, власник похоронного бюро і старший гробар. Його підписав Скрудж. А будь-який документ мав на біржі вагу, якщо Скрудж доклав до нього руку.
Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа.
“Знову Різдво без снігу” -, сумовито подумала Марісоль, дивлячись у вікно. Надворі було темно, лише де-не-де світилися віконця сусідніх хатин і мерехтіли зорі.
Жили собі двоє милих далматинців, яких звали Пертіта та Понго. Вони мешкали в затишній квартирі у Лондоні разом зі своїми господарями Анітою та Роджером.
Реальне (життя родини Штальбаумів) і казкове (історія Лускунчика) переплітаються так по-мистецькому, що можна заплутатися в здогадках: чи це війна іграшок і мишей приснилася Марі, чи це було насправді.