РУДЬКО або ЖИТТЄПИС ОДНОГО ПІВНЯ – Олег Ольжич

Оповідання “РУДЬКО (“Життєпис одного півня”) – це один з найвідоміших творів українського письменника Олега Ольжича. Ця розповідь, яка вперше з’явилася в 1928 році, розповідає історію про півня, який стає символом волі та незалежності в умовах тоталітарного режиму.

У оповіданні півень стає свідком різних подій і долає багато випробувань. Він символізує силу духу та боротьбу за свободу, прагнучи зберегти свою індивідуальність та гідність попри всі труднощі.

Ольжич використовує метафору півня, щоб висловити своє бачення світу та протиставити його загальноприйнятим стереотипам. Оповідання стало класикою української літератури та залишило значний слід у культурній спадщині країни.

Ця робота Ольжича відома своєю глибокою символікою та змістовною наповненістю, що робить її актуальною й впливовою й донині.

Слухати оповідання “РУДЬКО” онлайн:

слухати казку

×

слухати пауза закрити

Оповідання “Рудько” написане у 1928 році автором Олегом Ольжичем – це робота, яка вражає своєю глибокою емоційною насиченістю та майстерним використанням мови.

Ось декілька цитат з цього твору:

“Уже кришталево світився ранок, коли Рудько пішов на вулицю, відчуваючи на своїх плечах вітрило світання”.

“Він гордо і спокійно подивився на людей, здивованих його зміною, і втік далі, прямуючи до свого майбутнього”.

“Рудько відчував, як його серце збилося у ритмі найвищої мети, і він відчував, що готовий подолати будь-які перешкоди на своєму шляху”.

“Він зрозумів, що істинна сила полягає в його внутрішньому світлі, яке несе його через темряву і відкриває нові горизонти”.

“Його думки летіли вільно, як птахи в небі, і він відчував, що тепер ніщо не зможе стримати його від досягнення свого призначення”.

Інші оповідання українських письменників:

Остап Вишня “Дика коза”

Благородна тварина — дика коза.

Благородна i своію постаттю, коли, струнка й нiжна, стоїть вона серед кущiв лiщини або на зеленiй квiтучо-пахучiй галявинi лiсу нашого чарiвного чи коли, спустившись до Сули, до Росi, до Горинi, грацiозно нахилившись, студену воду п’і.

“Хуха-Моховинка”, Василь Королів-Старий

Вона була останньою.

Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, “мізинчиком”. Її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А граючись з іншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи.

БУШЛЯ (Григір Тютюнник) оповідання для дітей українською мовою (скорочено)

Одного разу, коли Арсен, як завжди, рибалив біля своєї верби, припустив дощ. Вода в річці зробилася сірою та непривітною. Перестало виспівувати й витьохкувати птаство всяк на свій лад, лише дятел стукотів десь недалечко по корі всохлого дерева. Не клювало, бо в дощ риба залягає на дні й спить. Арсен прикрив голову та плечі лантухом, який завжди носив з собою про дощ, і дивився на воду. По ній густо витанцьовували дощові спичаки й здіймалися великі прозорі бульбахи. Дивився, дивився Арсен на той танок дощу по річці та незчувся, коли й заснув.