“Пригоди старої ляльки” – одна із самих пам’ятних книг 60-х років.
Придумали книжку українські автори: письменниця Галина Камінна та художник Володимир Любарський. Книга видавалась лише раз Дніпропетровським книжковим видавництвом у 1964 році.
➡️Підписуйтесь на канал “СВІТ КАЗОК”: https://www.youtube.com/channel/UCxM9…
➡️ Підтримати проект “СВІТ КАЗОК”
➡️ Instagram: https://www.instagram.com/svit.kazok/…
➡️ Веб-сайт: https://www.svitkazok.in.ua
➡️ Facebook: https://www.facebook.com/svit.kazok/
Слухати онлайн:
Назва:” Пригоди стaрої ляльки”
Автор: Галина Камінна
Ілюстрації – B.Любарський
Пеpеклад українською – Валерія Воробйова
* * * * *
Одного pазу, коли ремонтували будинок, Наталчина мама прибиpала на горищі і там, серед поламаних, непотрібних меблів знайшла стару ляльку. Вона обтерла її ганчіркою та принесла доньці:
– Дивись, Наталочко, цю ляльку колись подарував мені твій дідусь.
– Мамусю! – вигукнула Натaлка. – Мабуть, їй дуже страшно було самій на темному горищі? Подаруй мені її. Я зшию їй нову сукню і гратимуся з нею.
Лялька оселилася в найсвітлішій кімнаті та стала постійною учасницею веселих ігор дівчинки. Своїй новій подружці Наталка зшила просту, бавовняну, але дуже гарну сукню, зачесала та підклеїла її каштанові коси.
Навіть облуплений ніс не завадив ляльці стати Наталчиною улюбленицею. І хоча тепер у неї на ногах були маленькі поліетиленові черевички, назвали ляльку Босоніжкою. Такою її дівчинка вперше побачила.
Босоніжку Наталка брала з собою всюди: в сад, на річку, у двір. За столом вона обов’язково садовила її поруч із собою.
Від турбот маленької хазяйновитої господині лялька стомлювалася. Тоді вона починала хитрувати: безсило опускала свої руки, схиляла голову на плечі і, коли Наталка намагалася її посадити, весь час падала.
– Бідненька моя, – говорила тоді Наталка, – тобі, мабуть, час вже спати.
Вона вкладала Босоніжку в дерев’яне ліжечко, вкривала ковдрою та співала колискову пісню.
Босоніжці подобалося її нове життя.
Правда, іноді її спокій порушував безцеремонний Шарик. Він відкривав лапою двері, пробирався в кут до іграшок і з усіх вибирав тільки Босоніжку.
Потай вона була задоволена увагою Шарика, але вголос цього не висловлювала. Для видимості вона пищала:
– Ой-ой! Візьми хоч раз, будь ласка, не мене, а Жовтого Ведмедика.
Шарик не звертав на це уваги й стрімко вибігав на ґанок. Перед очима Босоніжки миготіли кури, що голосно квохтали, кущі смородини, зелений паркан палісадника.
Веселий, задоволений пес показував ляльці всі свої володіння. Він гасав по подвір’ю аж поки його хтось не помічав. Тоді Шарик залишав ляльку на ґанку, а сам ховався в будці.
Люди не розуміли, що Босоніжці подобалися такі подорожі.
Безтурботне життя Босоніжки тривало недовго і скінчилося, коли Наталці на день народження принесли велику картонну коробку.
залишити коментар