🤥Це оповідання стало найвідомішим твором дитячої літератури в Італії і згодом у всьому світі. Слово піноккіо (італ. pinocchio) на тосканському діалекті означало сосновий горішок.
У казці Піноккіо — дерев’яна лялька, хлопчик з довгим носом, якого зробив з дерева столяр Джепетто. Як тільки лялька почала ходити, вона втекла з хати Джепетто до міста назустріч власній долі. Після різних пригод та зустрічей з шахраями Лисицею, Котом, власником лялькового театру Вогнежором, страшним морським чудовиськом та доброю Феєю Піноккіо обертається у справжнього хлопця.
➡️Підписуйтесь на канал “СВІТ КАЗОК”: https://www.youtube.com/channel/UCxM9…
➡️ Підтримати проект “СВІТ КАЗОК”
➡️ Instagram: https://www.instagram.com/svit.kazok/…
➡️ Facebook: https://www.facebook.com/svit.kazok/
Частина ПЕРША
= (розділ 1-12) =
“Не знаю, як воно сталося, але одного дня це поліно потрапило до майстерні дідуся на ім’я Антоніо, правда, всі називали його майстер Вишня, бо кінчик носа в нього завжди був червоний і блискучий, мов та вишенька.
Нагледівши пеліно, майстер Вишня дуже зрадів і задоволено потер руки.
— Це поліно потрапило до мене вчасно. Зроблю з нього ніжку для столика, — промовив він стиха сам до себе.
Як сказав, так і зробив. Не гаючись, схопив гостру сокиру, щоб обтесати з поліна кору. Але тільки зібрався цюкнути по ньому, та так і завмер, бо почув тонесенький благальний голосочок:
— Ой, не бийся, боляче!
Можете собі уявити, як здивувався майстер Вишня!
Витріщивши очі, він почав озиратися круг себе. Звідки ж цей тонесенький голосочок?”
Частина ДРУГА
= ( Розділ 13 – 24 ) =
“І справді,— міркував Піноккіо, прямуючи все далі й далі,— які ми, діти, бідні й нещасні! Всі нас лають, всі мам вичитують, дають поради. Кожен пнеться у вихователі, в батьки, у вчителі. Всі—навіть Цвір-куни-балакуни. І ось, будь ласка, слухайся нудних порад Цвіркуна, а то хто знає, які лиха мене спіткають! Уже навіть розбійників маю зустріти на дорозі! На щастя, я не вірю в розбійників і ніколи не вірив. На мою думку, розбійників навмисне вигадали батьки, щоб лякати дітей, які хочуть гуляти, вночі! А коли б вони й зустрілися мені оце, то хіба я злякався б? Ніскілечки! “
Частина ТРЕТЯ
= ( Розділ 25 – 30) =
“— Даремно, Піноккіо! Повір мені, ти пожалкуєш, якщо не поїдеш. Де ти ще знайдеш країну, яка ніби створена для нас та інших хлопців? Там немає ні шкіл, ні вчителів, ні книжок. У цій благословенній країні ніхто не вчиться. Там не вчаться у четвер, а кожний тиждень складається з шести четвергів І однієї неділі. Уяви собі, що канікули там починаються першого січня і кінчаються в останній день грудня. Така країна мені до вподоби! Ось якими мають бути всі порядні країни!”
Частина ЧЕТВЕРТА
= (Розділ 31 – 36) =
“Уявіть собі його здивування, коли він побачив, що він уже більше не дерев’яний чоловічок, а справжній хлопчик, як усі діти! Кинув оком навколо себе і, замість солом’яних стін хатини, побачив гарну кімнатку, нові меблі. Зіскочивши з ліжка, він знайшой чудовий новий костюм, новий беретик і шкіряні черевички. Швиденько одягнувшись, він за звичкою засунув руки в кишені і дістав невеличкий гаманець із слонової кості, на якому було написано: “Фея з блакитним волоссям повертає своєму любому Піноккіо сорок сольдо і щиро дякує за його добре серце”. Розкривши гаманець, хлопчик знайшов у ньому, замість сорока мідних сольдо, сорок новеньких золотих монет.
Подивившись у дзеркало, Піноккіо себе не впізнав. Він побачив жвавого, гарного хлопчика з каштановим волоссям, з розумними блакитними очима і веселим рожевим личком.”
залишити коментар