🌿 СОЛОВЕЙ 🐦 Ганс Крістіан Андерсен 🌿

Андерсен "Соловей"

Ганс Крістіан Андерсен “Соловей” (1843р.)

➡️Підписуйтесь на канал “СВІТ КАЗОК”: https://www.youtube.com/channel/UCxM9…

➡️ Підтримати проект “СВІТ КАЗОК”: https://www.svitkazok.in.ua/donate/

➡️ Instagram: https://www.instagram.com/svit.kazok/…

➡️ Веб-сайт: https://www.svitkazok.in.ua

➡️ Facebook: https://www.facebook.com/svit.kazok/

  • Слухати казку:

 

(Уривок) “Соловей” Ганс Крістіан Андерсен (1843)

— Дякую! Дякую! — промовив імператор.— О ти, небесна маленька пташко! Я добре знаю тебе! Тебе я вигнав із своєї держави, а ти своїм співом відігнала від мого серця навіть Смерть. Як мені нагородити тебе?

— Ти нагородив уже мене,— відповів соловей.— Я викликав сльози на твоїх очах,— коли співав уперше: цього я не забуду ніколи. Сльози — ось найдорогоцінніша нагорода, від якої радіє серце співця. Але засни зараз, і ти встанеш знову свіжим і здоровим. А я співатиму для тебе.

І він заспівав знову, а імператор поринув у солодкий cон… Який спокійний, цілющий був цей сон!

Сонце світило в вікно, коли він прокинувся міцним та здоровим. Ніхто з слуг ще не повернувся, бо всі вважали, що він помер, тільки соловей сидів коло нього і співав.

— Ти мусиш залишитися у мене назавжди,— сказав імператор.— Ти співатимеш, коли сам захочеш, а штучну пташку я розіб’ю на тисячі скалок.

— Не роби цього,— заперечив соловей.— Все, що вона могла зробити хорошого, вона зробила. Хай лишається у тебе. Я не можу жити в палаці і тут звити гніздо, але дозволь мені прилітати, коли я сам захочу. Вечорами я сидітиму на гілці край твого вікна, і мої співи розрадять тебе, а також примусять замислитись. Я співатиму тобі про щасливих і про нещасних, співатиму про добре і зле, про все, що діється навколо і що ховається від тебе. Маленька співоча пташка літає далеко навколо, скрізь: вона залетить і до бідного рибалки, і під дах селянина, і до всіх, хто далеко від тебе і твого двору. Я люблю твоє серце більше, ніж твою корону. Я прилітатиму і співатиму тобі, але ти мусиш мені обіцяти одне.

— Усе! — сказав імператор, встав у своєму царському вбранні, яке сам одягнув, і притис важку золоту шаблю до свого серця.

— Про одне прошу тебе. Нікому не розказуй, що в тебе є маленька пташка, яка розповідає тобі про все. Так буде краще!

І соловей полетів.

Слуги увійшли подивитися на мертвого імператора. І — застигли на порозі, а імператор сказав:

— Доброго ранку!

Прокоментуй першим

залишити коментар

ваш email не буде відображено.


*