Казка відомого англійського поета і прозаїка Редьярда Кіплінга про цікавість і нестримну жагу до знань.
Не зважаючи на зневажливе ставлення оточуючих, СЛОНЕНЯ, яке хотіло все знати, всеодно не перестає цікавитися тим, що відбувається навколо. Відчуваючи непереборне бажання дізнатися, як влаштований цей світ, слоненя вперто не перестає ставити свої запитання. Але у відповідь отримує лише стусани і кпини. Незабаром його цікавість приводить його до крокодила, який і став причиною появи довгого носа у слонів.
➡️ Підтримати проект “СВІТ КАЗОК”
🌴 Використана ілюстрація: Aria Eden
🌴 Не забудьте підписатись на канал “СВІТ КАЗОК”:https://www.youtube.com/channel/UCxM9…
🌴 Instagram: https://www.instagram.com/svit.kazok/…
🌴 Веб-сайт: https://www.svitkazok.in.ua
🌴 Facebook: https://www.facebook.com/svit.kazok/
* * * * *
( Уривок )
“І все ж таки Слоненя було сповнене своєї невситимої цікавості! Слоненя питало всіх і про все, що тільки бачило, чуло, відчувало, нюхало чи торкало,— і всі дядьки й тітки неодмінно били його. І все ж Слоненя було сповнене своєї невситимої цікавості!
Одного чудового ранку, саме на весняне свято Рівнодення, невситимо цікавому й допитливому Слоненяті спало на думку нове запитання, з яким воно раніше ні до кого не зверталось. Слоненя запитало:
— А що Крокодил їсть на обід?
І тут усі одразу голосно й грізно гукнули: “Цить!” — і одразу ж усі разом дали йому доброго чосу.
А коли з цим було покінчено, Слоненя пішло собі геть.
Раптом у колючому кущі “Зажди-трішки” воно побачило маленьку пташину, на ім’я Колоколо. І Слоненя сказало:
— Татко відлупцював мене, і мама відлупцювала мене, і всі мої дядьки й тітки також відлупцювали мене за мою невситиму цікавість. І все ж таки я хочу знати, що Крокодил їсть на обід?
Тоді пташка Колоколо відповіла йому сумним голоском:
— Іди до берегів великої сіро-зеленої мулкої ріки Лімпопо, де ростуть хінні дерева,— там ти дізнаєшся!
Наступного ж ранку, коли скінчилося весняне свято Рівнодення, невситимо цікаве Слоненя взяло з собою сто фунтів бананів (таких дрібненьких, у червоній шкуринці), сто фунтів цукрової тростини (такої довгої, з рожевою шкіркою), сімнадцять динь (у зеленій порепаній лушпайці) і сказало всім своїм родичам: — Ну, прощавайте! Піду я до великої сіро-зеленої мулкої ріки Лімпопо, де ростуть хінні дерева, та дізнаюся, що Крокодил їсть на обід.
І всі родичі знов його добре відлупцювали “на щастя”, хоч Слоненя дуже чемно просило не турбуватись про нього.
Так воно і пішло.”
залишити коментар