Ні, ні, ви не туди дивитеся: я тут, унизу, в куточку. Бачите?.. Дуже приємно. Мене звати Мицик, мишеня Мицик. Добре, що ми з вами зустрілися, у мене сьогодні велика радість, така велика, що обов’язково треба з ким-небудь поділитися. Моя сусідка, тітонька Марина, збирається подарувати мені отаке-е-енного кота… Вона вже навіть пішла по нього, а я сиджу і думаю: за що мені, такому малому, такий великий подарунок? Адже я ніяких особливих подвигів не здійснював, а тільки те, що мав робити. Чесне слово! Не вірите – можу розповісти. Тільки треба швидше, бо зараз прийде тітонька Марина з подарунком, тоді не до вас буде. Отож, спочатку…
Віталій Біанкі “Мишеня Пік”– розповідь про подорож маленького мишеняти. Образи, створені Біанкі, відзначаються високою художністю, правдивістю, прищеплюють любов до природи.
МИШЕНЯТКО МИЦИК аудіоказка українською мовою слухати онлайн (частина ПЕРША):
МИШЕНЯТКО МИЦИК аудіоказка українською мовою слухати онлайн (частина ДРУГА):
МИШЕНЯТКО МИЦИК аудіоказка українською мовою слухати онлайн (частина ТРЕТЯ):
Як я допомагав тітоньці Марині пекти пиріжки з маком
З того часу, як у мене з’явилися сусіди, я проробив у хаті велику роботу: у всіх шафах і буфетах прогриз невеличкі дірочки. Це для того, щоб тітонька Марина знала, де у неї лежать продукти.
Дірочки в хаті – це як дірочки в швейцарському сирі: чим їх більше, тим краще. Нехай тітонька Марина бачить, що я не дарма їм хліб, борошно, сало, масло, смалець, сметану, ковбасу, сосиски, сардельки, сир, цукор, манку, гречку, вівсянку, рис, макарони, свічки і взагалі все, що вона для мене приносить.
Крім дірочок, я ще допомагаю тітоньці Марині готувати різні страви.
Але пиріжки з маком ми з нею робили вперше.
Зранку тітонька Марина розкачала тісто, нарізала його кружечками, натовкла маку.
“Мишенятко Мицик” АУДІОКАЗКА
Я знав, що їй знадобиться моя допомога: адже вона погано бачить. А тут ще й окуляри свої кудись поділа. Це стало помітно відразу, щойно вона почала накладати мак на млинці з тіста: на один мало покладе, на інший багато. От я і став від’їдати зайвий мак, щоб пиріжки вийшли однакові.
Їв, їв, аж поки спати не захотів. Від маку всіх хилить до сну, це давно відомо.
Дивився я на млинці, позіхав і думав: «З тіста може гарна постіль вийти – м’якенька, смачна. Треба в тітоньки Марини шматочок позичити. Захотів – поспав, захотів – поїв… От зараз візьму і примощуся на вільний млинець…»
Та поки я позіхав – проґавив останнього млинця: тітонька Марина на нього вже мак поклала. Довелося йти на своє місце.
Але до нірки я не дійшов – сон звалив мене по дорозі, прямо під диваном.
Прокинувся я від Петрикових криків.
«Ура! – кричав він. – Пиріжки готові! Подивіться, які в нас пиріжки!»
І дійсно, пиріжки вийшли пишні, рум’яні. Дивився я на них і думав: «Молодець усе ж таки тітонька Марина, сама без мене справу закінчила».
Петрик і мені дав пиріжка покуштувати. Але я більше маку не їв, вирішив – на сьогодні досить. Бо ще при гостях позіхати почну, незручно буде.
Коли ввечері прийшли гості, тітонька Марина налила всім чаю і поставила на стіл таріль з нашими пиріжками. Я за всім цим спостерігав з-під дивана.
Гості їли пиріжки і дуже хвалили.
– Смакота! – прицмокували вони язиками. – Сто штук з’їж і ще захочеш!
А одна гостя особливо хвалила. Вона роздивлялася пиріжки і говорила господині:
– Вони ще у вас із візерунком! Дивовижний малюнок, наче пташина лапка…
Тітонька Марина теж подивилася на пиріжки і зойкнула:
– Яка ще пташина! Та це ж, це ж…
І відразу почала мене шукати.
Тут усі гості посхоплювалися з місць, закричали і почали за мною ганятися, щоб спитати рецепт, як готувати пиріжки з візерунком.
Але ви мою скромність знаєте. Я від своєї роботи не відмовляюся – всі її бачили, а слава мені не потрібна. Нехай вона дістанеться лише тітоньці Марині.
залишити коментар