
КАЗКА ПРО ВЕСЕЛОГО МЕТЕЛИКА
Одного разу, вранці-рано,
в садку біля старого пня
з’явився раптом хтось незнаний,
в яскраве вдягнений вбрання.
Одного разу, вранці-рано,
в садку біля старого пня
з’явився раптом хтось незнаний,
в яскраве вдягнений вбрання.
— Ні, вербо, — каже. — З горіха я матиму горішки, з яблуні яблука, з вишень і слив наваримо варення. А з тобою в саду буде казка. Не рубатиму тебе!
“Хуха-Моховинка”, Василь Королів-Старий Вона була останньою. Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона […]
Перед вами звичайний плюшевий ведмедик.
Як бачите, він спускається сходами слідком за своїм другом Крістофером Робіном, головою донизу, і перелічує східці власною потилицею: бум, бум, бум!
Нема в тому біди, що з’явився на світ в качиному гнізді, якщо вилупився з лебединого яйця.
Я — сам Макбрум, Джош Макбрум, і я хочу розказати ладком, як воно все було, і — щоб ні слова брехні.
Але діти навіть не могли собі уявити, що вигадані ними створіння на зразок русалок, водяників, лісовиків і дивного Бухтика оживуть не тільки в їх фантазіях, але і в реальному світі.
Жила собі калюжа. Усі довкола любили її та називали лагідно – Калюжкою. Була вона дуже охайною і завжди стежила за собою. Нікому не відмовляла – хоч собаці забіглому напитись, хоч горобцям викупатися – завжди, прошу.
Ніхто вже не пам’ятає, відколи стоїть посеред степу отой Курінь —хатка не хатка, бо ні стін, ні вікон, ані димаря; одначе й стіжок нестіжок, бо двері є.
– Ви можете уявляти собі Бога таким, як вам заманеться, – пояснив Ной, – але він є скрізь, у кожній людині, в кожній живій істоті, в кожній рослині…
З того часу як Незнайко побував у Сонячному місті, минуло два з половиною роки. Для нас із вами це не так уже й багато, але для маленьких коротульок два з половиною роки — строк дуже великий.
Чотирнадцяте лютого не передбачало нічого романтичного. Принаймні мені… Помінявшись вихідними, я зголосилася підмінити Неллі в магазині (працюю я в ювелірній крамниці ‘Soulmate’* на 3-й Авеню), – у неї сьогодні романтична вечеря з хлопцем. А я «все одно це свято терпіти не можу».
Кожного вечора рівно о дев’ятій синьйор Б’янкі, хоч би де він був, викликав по телефону Варезе й розповідав доньці казочки. Ці казочки були коротенькі.
Може, хтось пам’ятає, що передавали по радіо торік п’ятнадцятого жовтня? Може, хтось пам’ятає, що йшлося про зниклого хлопчика?
Знайомтесь з Марі, Берліозом, Тулузом та їхньою мамою, Герцогинею! Це не просто коти, а справжні аристократи! Вони живуть в розкішному будинку, оточені любов’ю та турботою заможної господині.
У густому-прегустому лісі, де майже ніколи не появлялися люди, жило поміж корінням дерев плем’я дерев’яних чоловічків.
– Слухай-но, королівський сину. За те, що ти розбив мої глеки, я накладу на тебе закляття. Як мине тобі тричі по сім, на тебе нападе нездоланна нудьга. І буде вона тебе мордувати, доки ти знайдеш дерево з трьома помаранчами.
Цілий тиждень перед Новим Роком у полях бушувала хуртовина. В лісі намело стільки снігу, що ні Їжачок, ні Ослик, ні Ведмедик цілий тиждень не могли вийти з хати.
В одного ледачого й злого хазяїна був віл. Роботящий віл був, багато роботи всякої робив, а вола за все це в холодній повітці держали й харчі погані давали йому.
“Знову Різдво без снігу” -, сумовито подумала Марісоль, дивлячись у вікно. Надворі було темно, лише де-не-де світилися віконця сусідніх хатин і мерехтіли зорі.
Жили собі двоє милих далматинців, яких звали Пертіта та Понго. Вони мешкали в затишній квартирі у Лондоні разом зі своїми господарями Анітою та Роджером.
Кіт Мартин мишей не їсть.
А за рибою аж плаче.
За одну щупачу кість
Плем’я дав би він мишаче.
Казка про неймовірне перетворення братів-близнюків на козенят та їх неочікуване знайомство з чарівником.
Учора до нашої редакції завітав незвичайний гість. Вродливий, розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил, – згідно з його власним описом, – прийшов вимагати від нас десять тисяч крон.
Ще сонечко не вмилося ранішньою росою і його перші промені лишень визирнули з-за обрію, а Ослик Мося вже вийшов зі свого будиночку.
Весела Муха-Цокотуха
Встромила плеєра у вуха
І гей під музику літати
Та дуже голосно співати.
На околиці малесенького містечка є старий, занедбаний садок, у садку стоїть старий будиночок, а в ньому мешкає Пеппі Довгапанчоха. їй дев’ять років, і мешкає вона там сама-самісінька.
Казка Ганса Крістіана Андерсена “Непохитний олов’яний солдатик” українською мовою. Аудіоказка “Непохитний олов’яний солдатик”. Читає Віка Віківна Telegram: https://t.me/svitkazok Підписуйтесь на канал “СВІТ КАЗОК”: http://www.youtube.com/c/SvitKazok П […]
Леся Храплива-Щур “Пригоди писаночки” Була собі дівчинка Орися. В школі добре вчилася, дома, як могла, помагала Матусі. Тому всі Орисю дуже любили: і вчителька в […]
Зроблено з ❤️ для дітей | Львів 2017-2022р.