
Мала Баба Яга
Жила собі мала Баба Яга. Було їй усього сто двадцять сім років, а для Баби Яги, звісно, це ще зовсім молодий вік.
Жила собі мала Баба Яга. Було їй усього сто двадцять сім років, а для Баби Яги, звісно, це ще зовсім молодий вік.
Одного разу, вранці-рано,
в садку біля старого пня
з’явився раптом хтось незнаний,
в яскраве вдягнений вбрання.
Благородна тварина — дика коза.
Благородна i своію постаттю, коли, струнка й нiжна, стоїть вона серед кущiв лiщини або на зеленiй квiтучо-пахучiй галявинi лiсу нашого чарiвного.
Мавка Вербинка, що на день ховалася у великому дуплі старої верби над болотом, прокинулась й нашорошила вуха. Серце їй болісно стислося. Багато вже разів на своєму віку чула вона те собаче гавкання, ріжки, страшні постріли…
— Ні, вербо, — каже. — З горіха я матиму горішки, з яблуні яблука, з вишень і слив наваримо варення. А з тобою в саду буде казка. Не рубатиму тебе!
Одного прекрасного
Сонячного дня
На великому городі
Народилось Перченя.
Іноді трапляються похмурі дні. Це закон природи. У такі дні заплутуються шнурки, з’являється пінка в какао, а в садочку на сніданок – сирна запіканка.
“Хуха-Моховинка”, Василь Королів-Старий Вона була останньою. Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона […]
Перед вами звичайний плюшевий ведмедик.
Як бачите, він спускається сходами слідком за своїм другом Крістофером Робіном, головою донизу, і перелічує східці власною потилицею: бум, бум, бум!
Нема в тому біди, що з’явився на світ в качиному гнізді, якщо вилупився з лебединого яйця.
Він був просто первісним чоловіком, і жив печерно в первісній Печері, і майже не носив одягу, і не вмів ні читати, ні писати, та ще й не хотів цього вміти…
Я — сам Макбрум, Джош Макбрум, і я хочу розказати ладком, як воно все було, і — щоб ні слова брехні.
Але діти навіть не могли собі уявити, що вигадані ними створіння на зразок русалок, водяників, лісовиків і дивного Бухтика оживуть не тільки в їх фантазіях, але і в реальному світі.
Жила собі калюжа. Усі довкола любили її та називали лагідно – Калюжкою. Була вона дуже охайною і завжди стежила за собою. Нікому не відмовляла – хоч собаці забіглому напитись, хоч горобцям викупатися – завжди, прошу.
Ніхто вже не пам’ятає, відколи стоїть посеред степу отой Курінь —хатка не хатка, бо ні стін, ні вікон, ані димаря; одначе й стіжок нестіжок, бо двері є.
Колись давно-давно біля самого лісу, де протікає річка Снивода, жили собі дід та баба. В них було невелике поле, огород і зелений-зелений лужок.
– Ви можете уявляти собі Бога таким, як вам заманеться, – пояснив Ной, – але він є скрізь, у кожній людині, в кожній живій істоті, в кожній рослині…
З того часу як Незнайко побував у Сонячному місті, минуло два з половиною роки. Для нас із вами це не так уже й багато, але для маленьких коротульок два з половиною роки — строк дуже великий.
Чотирнадцяте лютого не передбачало нічого романтичного. Принаймні мені… Помінявшись вихідними, я зголосилася підмінити Неллі в магазині (працюю я в ювелірній крамниці ‘Soulmate’* на 3-й Авеню), – у неї сьогодні романтична вечеря з хлопцем. А я «все одно це свято терпіти не можу».
Він з’явився на світ у дрімучій гущавині, в одному з тих невеличких лісових сховків, які нелегко помітити сторонньому оку, хоч вони начебто й відкриті з усіх боків.
Грінч не зносив Різдва! Взагалі! Ані в місті, ні вдомі.
Не питайте чому, бо причини йому невідомі.
Може, голову Грінчу прикрутили не так, як треба.
Темна-претемна ніч. Місто, як завжди, заплющило очі, вимкнувши світло у будинках. Тиша! І в ніякому разі не смій заважати цій тиші. Навіть, якщо тобі не спиться!
Кожного вечора рівно о дев’ятій синьйор Б’янкі, хоч би де він був, викликав по телефону Варезе й розповідав доньці казочки. Ці казочки були коротенькі.
Але Покахонтас вказала йому на качан кукрудзи:”Ось це має той самий колір,-засміялася вона. – Але воно набагато коштовніше, оскільки може прогодувати тебе!”
Так його назвали за те, «що він нічого не знав». Він носив яскраво-блакитний капелюшок, жовті, канаркові штани й оранжеву сорочку з зеленою краваткою.
Може, хтось пам’ятає, що передавали по радіо торік п’ятнадцятого жовтня? Може, хтось пам’ятає, що йшлося про зниклого хлопчика?
Жив собі колись багатий і могутній король. Золота й солдат він мав стільки, скільки жодний король і вві сні не побачить.
По синьому морю у білій імлі
Пливу на маленькому я кораблі.
Мене не лякають ні хвилі, ні вітер!
Пливу до єдиної мами на світі!
Розповім вам про те, що давним-давно діялось в Україні, у глухому, але мальовничому і чудовому куточку цієї країни.
У густому-прегустому лісі, де майже ніколи не появлялися люди, жило поміж корінням дерев плем’я дерев’яних чоловічків.
Зроблено з ❤️ для дітей | Львів 2017-2022р.